Меморіал пам'яті жертв голодоморів
Нас у батька Парфила Кириловича всіх 11 було. Я вже на доброго пастуха витягував, найменшенький Петько в колисці гойдався, йому й року не було. А ті всі десь посередині. Якось приходе батько ввечері додому та й питає: «Ну що, дітки, підемо в колгосп чи ні?» А ми всі: «Ні, не хочемо». «Так нас же з хати виженуть», — батько знову. Тоді вже й мати встряла в суперечку: «Що ти городиш? Хіба ми в когось щось украли, чи як? Землі й трьох десятин немає. Ну сарай є, ну клуня, ну корівка — так і в людей так. Ото всього й багатства, що кобила племінна. Ти в заводі робиш — робітник, а на мені діти, город, хата… Які ж ми куркулі?»
У вересні того ж року Президент України закликав учасників 58-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН підтримати ініціативу України щодо засудження Голодомору 1932-33 рр. в Україні як акту геноциду. Проте представлений Україною відповідний проект резолюції провести не вдалося. Натомість, розповсюджена як офіційний документ ГА ООН Спільна заява делегацій держав-членів ООН щодо 70-ї річниці Голодомору в Україні 1932-33 pp. вперше в історії ООН визначила Голодомор 1932-33 pp. як національну трагедію українського народу, висловила співчуття його жертвам та закликала всі держави-члени Організації, її спеціалізовані установи, міжнародні та регіональні організації, НУО, фонди і асоціації віддати данину пам'яті тим, хто загинув у цей трагічний період історії. Співавторами Спільної заяви стали 36 держав-членів ООН, у тому числі Аргентина, Азербайджан, Бангладеш, Білорусь, Бенін, Боснія і Герцеговина, Гватемала, Грузія, Єгипет, Іран, Казахстан, Канада, Катар, Киргизстан, Кувейт, Македонія, Монголія, Науру, Непал, Об'єднані Арабські Емірати, Пакистан, Перу, Південно-Африканська Республіка, Республіка Корея, Республіка Молдова, Російська Федерація, Саудівська Аравія, Сирійська Арабська Республіка, Сполучені Штати Америки, Судан, Таджикистан, Туркменістан, Тимор-Леште, Узбекистан, Україна та Ямайка. Її підтримали також Австралія, Ізраїль, Сербія і Чорногорія, усі 25 країн-теперішніх членів ЄС.
Леся ОНИШКО
Твій рядок у Народній книзі пам’яті
Мабуть, сьогодні мало хто заперечує факт Голодомору 1932-1933 років в Україні. Погоджуються й з твердженням, що в ході катастрофи, спричиненої політикою сталінського тоталітарного режиму, загинуло близько чотирьох мільйонів українців. За цією цифрою стоять долі конкретних людей, які мали свої бажання, мрії, будували плани. Але їхній світ був брутально сплюндрований більшовицькими політичними, економічними, соціальними експериментами. Більшість імен цих людей ще й сьогодні не відома широкому загалу, що вже говорити про глибинні дослідження способу життя покоління 1920—1930 років!
Економічно не обгрунтована примусова колективізація в СРСР у 1929-1930 роках призвела до різкого занепаду сільськогосподарського виробництва, у тому числі й хліба. Проте план хлібозаготівель був збільшений. У 1930 році з України вивезли 7,7 млн тонн зерна, яке головним чином пішло на покриття експортних зобов"язань країни. У 1931 році республіка знову повинна була здати планові 7,7 млн тонн, у той час як урожай зерна знизився до 5 млн тонн.
Власне, під цим кутом зору й відбулось міжнародне відзначення 70-ї річниці Голодомору у 2003 році.
Його початок було покладено спеціальним засіданням Верховної Ради України 14 травня 2003 року, присвяченим пам’яті жертв Голодомору, в якому не взяла участі лише фракція комуністів. Учасники засідання ухвалили Звернення до українського народу, в якому визнали, що „...Голодомор був свідомо організований сталінським режимом і повинен бути публічно засуджений українським суспільством і міжнародним співтовариством як один з найбільших за кількістю жертв факт геноциду у світовій історії”.